Міфи «Третього Рима». Міф 3: Москву заснував князь Русі

Будь-яка теорія вимагає доказів, як в принципі вимагає доказів і брехня, яку нам частіше за все подають як правду. Крім того, неправдиві теорії весь час вимагають доказів вагоміших ніж істинні теорії, а тому нашарування брехні накопичуваних при формуванні «доказів» легенди завжди займають значно більше місця чим правда, та і звучить брехня, інколи, куди переконливіше, ніж правда. Чому?

Та тому що істина обмежена в інструментарії, тоді як брехня дозволяє використати безмежну фантазію своїх авторів, дозволяє їм брехати без втоми!

Вершиною державного становлення у старовину стали міста - поліси, міста - держави, країни, які насправді є територією підлеглого місту - столиці.

Згадайте самі - про що ми говоримо згадуючи цивілізації минулого? Які прадавні країни називаємо?

Вавилон? Рим? Дамаск? Бізантіум? Єрусалим? Фіви? Афіни? Спарту?

Ми згадуємо міста, тому як ключем до країни, основою її, тим, що забезпечує державі державність стало місто, а тому наша цивілізація, по суті, це цивілізація полісів – міст. І держави - це території цим полісом скорені, обкладені даниною, території тих, які знаходяться під захистом полісу!

Виходить, що місто ставало не просто центром - столицею, але і колискою держави.

У місті-державі формувалися усі державні і релігійні інститути, закони, принципи влади. Місто ставало уособленням влади - закону, центром торгівлі, центром науки, релігійним центром.

Такими центрами стародавнього світу до початку другого тисячоліття нашої ери були: Рим - латинська, католицька столиця, Константинополь - грецька, православна столиця, і Київ - руська столиця.

Важливо розуміти, що місто в давнину ставало не просто релігійним центром - він ставав і науковим центром, оскільки основною наукою старовини була релігія!

Після церковного розколу християнського світу 1054 року, Руська - Київська Церква не приєдналась ні до жодної з конфесій і стала, по суті, представляти окреме релігійне русло, окрему релігійну традицію, і потрібно відмітити мала на те усі підстави!

Київ мав головну властивість для того, щоб заявити про себе як про окрему концесію - Київ говорив з Богом на своїй - руській мові, яка при близькому вивченні виявляється ні чим іншим, як знайомою нам сьогодні українською мовою.

Константинополь, вихід з його конфесії такого релігійного центру як Київ, ніяк не влаштовував. Це звичайно було краще, чим якби Київ прилучився до Риму, але все таки, Київ був столицею величезної північної країни, релігійні доходи від якої дуже радували Константинополь.

Тому, з першого дня релігійної незалежності Києва, за нього велася війна, благо плодючість Київських князів немало тому сприяла.

Великою перемогою Візантії стало укладання шлюбу між династіями, в результаті якого і народився князь, відомий світу як Володимир Мономах. Сина князя Всеволода Ярославича, прозвали Мономахом за ім’ям роду матері, яка імовірно була дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

Навіщо нам усе це знати?

Та тому що, синові Володимира Мономаха – Юрієві Довгорукому якраз і приписують заснування міста, міста, що стало потім центром держави, що поневолило Русь, відібрало потім у Києва і його історію, і мову, і що знищило релігію.

Потрібно відмітити що розпочинаючи саме з Володимира Мономаха, Москва починає колекцію реліквій-артефактів, які використовує як доказ божественного походження Московської влади.

Головний убір, яким себе вінчали Московські князі довгі роки, називався саме Шапкою Мономаха, хоча насправді ніякого відношення до трону і до Володимира Мономаху не мав. Шапка Мономаха - це типовий середньоазіатський головний убір, і за легендою, спадкова регалія московських государів була дарована царем Орди Узбеком своєму підданому в Москві Івану Калиті.

Аналогічно вийшло і з Москвою. Згідно з міфом створеному на Московії місто заснував київський князь Юрій. Ім'я Юрій похідне від грецького імені Георгій, а Георгій, як ви напевно знаєте, це головний святий, покровитель Константинополя, і відповідно, і Москви, на гербі якої він зображений і сьогодні.

Саме тому Георгію-Юрієві і була приписана честь стати засновником Москви.

Офіційно засновником Москви Довгорукого зробив російський історик Василь Микитович Татіщев, спирався при цьому Татіщев на дуже цікавий «історичний» літопис: «О зачале царствующаго великого града Москвы, како исперва зачатся»

Починається літопис міркуваннями про те, як древній Рим і другий Рим - Константинополь виникли на крові, а тому і Москва, як третій Рим, повинна була створитися « через кровопролиття». Таким чином, і при заснуванні Москва в всьому рівнялась на своїх попередників - Рим та Константинополь.

І як доказ наводиться розповідь, про те як в літо 6666 або 1158 року, по нашому століттю, великий князь Юрій Володимирович йшов з Києва у Владимир град до сина свого Андрія Юрійовича, і прийшов на місце, де нині царюючий град Москва, по обох сторонах Москви-ріки села червоні. Цими селами володів тоді боярин деякий багатий ім'ям Кучка, Стефан Іванов (волзький булгарин, а зовсім не в’ятич).

Кучка з князем посварився, боярина стратили, а синів його Петра і Акіма, і дочку Улиту, відіслав у Владимир до сина свого, до князя Андрія Юрійовича.

Після чого повелів на тому місці де страчував Купку побудувати мале дерев'яне місто і прозвав Москва місто в честь назви річки, яка протікала під ним, і заповідав синові своєму князеві Андрію Боголюбському град Москву людьми населити і поширити.

Далі в повісті розповідається як брати Кучковичі влаштували змову і вбили Андрія Боголюбського. За смерть якого помстився його брат Михалко.

Судячи з початку, цей твір міг бути написаний не раніше чим в 16 столітті, тоді як під нову релігійно-ідеологічну доктрину «Москва Третій Рим» писалися численні легенди і байки. Саме на таку думку наштовхують перші рядки.

Але це лише перша з фантастичних теорій заснування Москви, яка офіційно не підтверджується, оскільки запис з Іпатіївського літопису, в якому Юрій Долгорукий запрошує на зустріч в містечку під назвою Москов, новгород-сіверського князя Святослава Ольговича в день «П'ята на Похвалу Богородиці», тобто в суботу 4 квітня 1147 року.

При цьому знову ж таки, про заснування міста мови не ведеться, йдеться про місце, яке вже населене і живе своїм життям.

Третій варіант сучасним москвичам зовсім не подобається, оскільки засновником Москви за ним стає татарин, а насправді волзький булгарин, Стефан Купка, до того ж за легендою і мусульманин!

Саме він заснував місто, яке ще потім довго називали «Москва рекше Кучково», що означає: «Москва, тобто Кучково».

Про нього в історії практично нічого не залишилося, окрім назви місцевості: на Москві раніше добре знали урочище Кучково поле, що знаходилося в районі теперішніх Сретенських воріт.

Про те, що Руські, Київські князі не мають відношення до Москви говорить і той факт що слово Кремль - назва серця Москви, походить від тюркського «Крилма» - «Фортеця», «Замок»! Назва Кремль не просто так схоже з назвою Крим, Крим - ця тюркська назва грецького півострова Таврида.

Що ж до дати заснування, то тут взагалі забавна історія виходить, згідно з переписами населення, які проводилися в Золотій Орді, то Москва не могла бути заснована ні в 1147 році, ні раніше, оскільки ні при першому переписі населення Золотої Орди, яка пройшла в 1237-1238 роках, ні при другій в 1254-1259 роках ніякої Москви в документах не було! Як і немає абсолютно ніяких про неї згадок!

Насправді уперше згадка про Москву з'явилася тільки в третьому золотоординському переписі, який проводився в 1272 році!

Ну і останнє: Георгій, він же Юрій Довгорукий, ніколи не зустрічався із засновником міста татарином Купкою, а тому ніяк не міг стати співзасновником одного з найбільших мусульманських міст світу.

Але і не це важливо!

Москва просто ніяк не могла бути заснована Київським князем, унаслідок того, що він був слов'янином і імена містам давав виключно слов'янські, а тому міста, закладені Київським, Руським князем Юрієм, носили назви: Дмитрів, Переславль, Юр’єв!

Ніяк не могло місто, засноване Київським князем, бути наречене тюркським ім'ям Москва, Рязань або Тамбов. Ні мордовською Костромою!

Так що, як писав один з найвідоміших російських істориків, татарин Н.М. Карамзін (Чорний Мурза (Кара Мурза), у своїй праці «Історії держави Російської»: «Саме ординські хани, завдяки політиці толерантності, поваги до інших віросповідань і, передусім, до православ'я, відкритості для діалогу з іншими культурами, багато що зробили для того, щоб Москва до початку 14 століття стала офіційною столицею державою».

Орда заснувала Москву, заснувала як місто рівне зруйнованому нею ж Києву, місто завданням якого було - стати таким як Київ.

Орді Москва зобов'язана своїм становленням. І єдина причина, навіщо Москва все своє життя тягне на себе ковдру Київської - Руською - Українській історії – це бажання затьмарити Київ, стати другим Києвом, стати вище за Київ, стати духовною столицею Русі, що в принципі неможливо.

Хоч би тому, що не може бути духовності, сакральності, щирості штучної, притягнутої, поневоленої, вкраденої або захопленої в полон.

Москві ніколи не стати Києвом. У цьому її трагедія і це її страшний хрест - завжди бути «Такою як Київ», «Майже як Київ», «Рівною Києву», але не самій собі, містом зі своєю душею, своєю історією, своїм народом і культурою.

Москва навіки приречена бути бездушною пародією на Київ - столицю, матір, серце Русі.

Долучайтесь до нашої спільноти в ВКонтакті

Долучайтесь до нашої сторінки в Фейсбук