Репутація - ніщо, амбіції - все!

Головна – наявність у проекті рослиноподібного намету, елементу який у гербах неодмінно має сполучатися із шоломом. Присутність намету за відсутності шолома перетворює проект Юрія Савчука і співавторів на геральдичну абракадабру. Прийняття великого герба у такому вигляді перетворить Україну на посміховисько, що тим більше прикро на тлі багатосотлітньої та яскравої української геральдичної традиції. Авторам цього проекту неодноразово зауважували на цю та інші, менш значимі, помилки. Але амбіції не дозволили їм внести відповідні правки. Їх візаві щоправда теж затьмарені амбіціями та вірою у власну непомильність. Саме тому ні Юрій Савчук, ні його головний опонент – Андрій Гречило, вперто не бажають вносити у свої, розроблені ще в 90-х роках, проекти жодних виправлень. Ця нездорова «конкуренція» десятиліттями отруює атмосферу в українській геральдиці. Замість фахового і зваженого обговорення проблем вчергове маємо змагання амбіцій, підкилимних ігор та підлих методів ведення дискусії.

На останніх хотів би зупинитися окремо, у зв’язку з обурливими коментарями від А. Гречила з приводу великого герба. Критикуючи проект Ю. Савчука він не наводить жодних справді вартісних аргументів, натомість вдається до маніпуляцій, які не мають під собою жодних наукових підстав, але впливають на емоції зацікавленої публіки, не надто обізнаної в тонкощах геральдики. Багато років А. Гречило виступав проти самої ідеї великого герба, некомпетентно стверджуючи, що той «не властивий республікам», хоч насправді більшість республік у Європі таки мають великі герби. На цю обставину А. Гречилу неодноразово вказували, але він твердий у своїх «переконаннях». Зокрема, він вперто переконує аудиторію, що «увінчання герба короною … є грубою геральдичною помилкою», оскільки на його думку корона «використовується лише в державах, що мають монархічну форму, як от Нідерланди, Британія чи Ліхтенштейн».

Як виняток він називає «корону Святого Іштвана, яка прикрашає герб Угорщини – це культурна пам’ятка для всього угорського народу», а також – «деякі країни, як от Болгарія та Сербія використовують корони у своїх гербах, тому що використовують гербову тяглість від своїх державностей першої половини ХХ століття, коли вони були монархіями». А як же категоричне твердження - «лише монархії»? Але й приклади Угорщини, Сербії та Болгарії це також лише «напівправда». А що робити з короною над гербом Хорватії, вона не є ні «культурною пам’яткою», ні продуктом «гербової тяглості»? Про хрестоматійний приклад з гербом Сан-Марино, найдавнішої існуючої нині республіки в Європі, що ніколи не була монархією, але тим не менше має над щитом корону, п. Гречило «завбачливо» мовчить. Втім, це не заважає йому вигадує якісь фантазійні «правові та геральдичні норми», що існують лише в голові самого Андрія Богдановича.

Вирушивши в «хрестовий похід» проти корон у великих гербах п. Гречило ладен говорити на чорне біле. Чого лише вартує пасаж – «якщо ж взяти історично-традиційний аспект, то на жодному своєму гербі жодне українське державне утворення корону не зображувало»? Насправді ж українська геральдична традиція має вдосталь прикладів корон у державних гербах. Для прикладу наведемо герб Війська Запорозького з шоломом і короною з «Книги Забіл» середини XVIII ст. (див. ілюстрацію). Наговорює А. Гречило й на Миколу Битинського – в його проектах гербів УНР княжі корони таки фігурували. Анекдотичними є «роздуми» п. Гречила про те що «ми не знаємо … як мали виглядати» вінці Володимира Великого чи Ярослава Мудрого. Ну як же це не було, коли саме що було… Зображення стемми Володимира відоме все з тих же монет, з яких взято й зображення Тризуба, коли його затверджували гербом УНР. За логікою А. Гречила мабуть і від Тризуба слід відмовитися «тому що немає ні вдалої іконографії, ні самих пам’яток»? Стемма Ярослава відома за замальовками фресок у Св. Софії, звідки й потрапила і на банкноти й у нинішній проект великого герба. Щодо «відсутності реальних пам’яток», то особі, що фахово займається геральдикою варто було б знати, що лише у незначній кількості випадків у гербах уживано реально існуючі корони. Те що стемми київських правителів не збереглися до сьогодні зовсім не означає їх знецінення для української державної традиції. Тризуб не уживався на практиці понад 900 років (від 1015 до 1918) і це жодним чином не заважає йому виконувати роль «реальної загальнонаціональної пам’ятки великої ваги».

Найбільше ж своєю фаховою безпорадністю мене вразило наступне твердження А. Гречила про наявний у проекті намет: «В сучасних державних гербах подібний атрибут використовують країни Британської Співдружності, тобто колишні британські колонії. Ми британською колонією не були і тому сенсу використовувати намет немає – це груба геральдична помилка». Тобто він вважає «грубою геральдичною помилкою» не те що намет зображено без шолома, а те що «в сучасних державних гербах подібний атрибут використовують … колишні британські колонії». До відома п. Гречила – з мільйонів відомих на сьогодні гербів намет уживано в більшості з них, в т.ч. й українських державних гербах, починаючи з XIV ст., коли ні Британії, як держави, ні її колоній ще й близько не було. В наметах у гербах немає нічого специфічно «британського», це звичайний позащитовий елемент повного герба. Принагідно хотілося б дізнатися у п. Гречила – коли приміром Бельгія була «британською колонією», адже в її гербі також є намет?

На додачу до всього А. Гречило намагається розрекламувати власний неоковирний проект (у співавторстві з О. Коханом), якому ж сам і присудив, як голова «журі», перше місце на «конкурсі» восени 2020. Він маніпулятивно стверджує: «на проєкті герба Олексія Кохана, який переміг на конкурсі є три персонажі – козак, лев та архангел Михаїл, тоді як на запропоновану Зеленським проєкті Олексія Івахненка – лише козак та лев. Це досить ґрунтовна втрата, тому що більшість людей сприймає Великий герб через свій власний регіон… все-таки три суб’єкти на гербі подають ширше картину, ніж два. Лев уособлював Західну Україну, Архангел Михаїл уособлював Наддніпрянську Україну, а козак – Південь та Схід України». Мені неодноразово доводилося писати з цього приводу, що щитотримачі у великому гербі «уособлюють» не якісь регіони, а відтворюють тяглість української державної традиції: лев від початку був гербом Руського королівства, а козак – Гетьманату (Війська Запорозького). В свою чергу архангел Михаїл ніколи нічого в українській традиції не уособлював – цей «казений» герб створено в Москві у 2-й пол. XVІІ ст. для позначення «київської» складової царського титулу. Питомим гербом Київщини (а не цілої Наддніпрянської України) від XV ст. був ангел, але й він також ніколи не відігравав роль державного герба. Так само й козак із мушкетом не може «уособлювати Південь та Схід України», адже на Слобідській Україні, Таврії, Криму та Надчорномор’ї ніколи не відігравав ролі державного чи земельного герба. На всі ці обставини я свого часу звертав увагу пп. Гречила та Кохана на одній із геральдичних конференцій ще у далеких 90-х, але їм як об стінку горохом. Тверді факти ніщо проти віслючої впертості корифеїв геральдично-карикатурного жанру.

Весь цей вал некомпетентних суджень ставить питання – чи то п. Гречило всіх має за дурнів, як наважується роками торочити відверті бздури, або ж насправді його «фаховість» є м’яко кажучи сильно переоцінена.

Насправді ніщо не заважає Україні мати повноцінний, а не карикатурний, великий герб. Для цього є всі можливості та історичні підстави. Варто лише відкласти вбік хворобливі амбіції та розпочати фахову роботу над помилками